Відпустка без збереження зарплати за новими правилами: підстави, тривалість і вплив на відпускний стаж

Дата: 17.01.2024 05:40

Кількість переглядів: 1183

Відпустка без збереження зарплати: нові підстави та тривалість

Законом № 3494 передбачено внесення змін до КЗпП, Закону про відпустки та Закону № 2136 якраз у частини надання відпусток без збереження зарплати.

Збільшена тривалість відпустки без збереження зарплати через сімейні обставини

З набранням чинності Закону № 3494 максимальна тривалість відпустки без збереження зарплати за сімейними обставинами та з інших причин працівнику становить не 15, а 30 календарних днів на календарний рік (ч. 1 ст. 26 Закону про відпустки).

У зв’язку з цим слід зробити наступні акценти:

протягом календарного року у працівника є право скористатися відпусткою без збереження зарплати через сімейні обставини, яка триває до 30 календарних днів. Перевищувати цю тривалість категорично заборонено, на це звертають увагу фахівці Держпраці, проводячи перевірки;
законодавство про працю не передбачає заборону на поділ на частини відпустки без збереження зарплати за сімейними обставинами. Тож вона може бути надана будь-якої тривалості (5, 10, 20 календарних днів). Головна умова: за календарний рік загальна тривалість наданих днів такої відпустки не може перевищувати максимальну допустимо (тобто після набранням чинності Закону № 3494 – не може бути більше ніж 30 календарних днів за календарний рік);
у ст. 26 Закону про відпустки, як і раніше, є умова про те, що відпустка без збереження зарплати через сімейні обставини «може надаватися». Це означає, що роботодавець може відмовити у її наданні;
відпустка без збереження зарплати за сімейними обставинами завжди надається з ініціативи працівника, тобто працівник пише заяву з проханням надати неоплачувану відпустку за такою підставою. У заяві не обов’язково викладати «сімейні обставини», що стали причиною такої відпустки, їх можна пояснити й усно. Роботодавець не має права надавати таку відпустку з власної ініціативи (тобто без заяви працівника);
із набранням чинності Закону № 3494 період відпустки без збереження зарплати через сімейні обставини не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку (ч. 4 ст. 26 Закону про відпустки).

Відпустка без збереження зарплати через воєнний стан

Після набрання чинності Закону № 3494 ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 зазнає змін: «Протягом періоду дії воєнного стану роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про відпустки», без зарахування часу перебування у такій відпустці до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку, передбаченого пунктом 4 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки».

Отже, умови для надання такої неоплачуваної відпустки не змінюються:

надається на бажання працівника, тобто за його заявою;
максимальна тривалість не обмежується 90 календарними днями або іншою тривалістю. Головне – надати у межах воєнного стану (зараз – до ранку 14 лютого 2024 року);
роботодавець має право відмовити працівнику у наданні відпустки без збереження зарплати за ч. 3 ст. 12 Закону № 2136.

Суттєвий нюанс, який зміниться після набрання чинності Закону № 3494: період відпустки без збереження зарплати через воєнний стан за ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку.

Дата оформлення такої відпустки значення не має, відштовхуватися потрібно саме від періоду надання.

Нова підстава для відпустки без збереження зарплати – загроза збройної агресії

Стаття 26 Закону про відпустки поповнюється новими підставами для надання відпустки без збереження зарплати: «На час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру роботодавець на прохання працівника може надавати йому відпустку без збереження заробітної плати без обмеження строку, визначеного частиною першою цієї статті. Тривалість такої відпустки визначається угодою сторін».

Нова норма ч. 3 ст. 26 Закону про відпустки передбачає надання відпустки без збереження зарплати за підставами епідемії, пандемії й, найголовніше, у разі виникнення загрози збройної агресії проти України. Отже, у цій нормі немає прив’язки до воєнного стану. Зокрема, неоплачувана відпустка може бути надана у разі відсутності своєчасно виданого Указу Президента України про продовження дії воєнного стану і його затвердження законом. Також вона може бути застосована навіть у разі, коли фактично воєнний стан уже не діятиме, але триватиме особливий період, який також вказує на збройну агресію проти України.

Водночас відпустка без збереження зарплати за ч. 3 ст. 26 Закону про відпустки передбачає такі правила надання:

за бажанням працівника (тобто за його заявою);
за наявності обставин, викладених у ч. 3 ст. 26 Закону про відпустки;
за згодою з роботодавцем, тобто роботодавець може відмовити у наданні такої відпустки.

Увага! Період відпустки без збереження зарплати, зокрема через збройну агресію проти України, не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку

Нова підстава для відпустки без збереження зарплати після повернення з військової служби

У ст. 25 Закону про відпустки передбачається нова підстава (п. 20) для надання відпустки без збереження зарплати: працівникам, які стали до роботи після звільнення з військової служби у зв’язку із закінченням особливого періоду або оголошенням демобілізації, – тривалістю до 60 календарних днів.

Така відпустка надається:

за бажанням працівника, який став до роботи після військової служби (тобто за його заявою);
обов’язково, якщо є заява від працівника, тобто роботодавець не може відмовити у її наданні;
максимальною тривалістю 60 календарних днів. Але працівник може використати й іншу тривалість цієї відпустки (наприклад, тільки 30 календарних днів).

Але! Працівники отримають право на використання неоплачуваної відпустки за п. 20 ст. 25 Закону про відпустки або після остаточного закінчення особливого періоду (навіть не воєнного стану, а саме особливого періоду), або після набрання чинності Указом Президента України про демобілізацію

Зауважимо, що відпустка без збереження зарплати, передбачена п. 20 ст. 26 Закону про відпустки, зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку. Також вона зараховується до пенсійного стажу, як це передбачено ч. 1 ст. 24 Закону № 1058: період, протягом якого особа перебувала у відпустці без збереження заробітної плати, передбачений пунктом 20 частини першої статті 25 Закону України «Про відпустки», включається до страхового стажу.

Відпускний стаж для цілей щорічної основної відпустки

Як бачимо, Закон № 3494 змінює підходити у визначенні відпускного стажу для цілей визначення тривалості щорічної основної відпустки за робочі роки, на які приходяться відпустки без збереження зарплати.

Тож узагальнюємо правила з урахуванням Закону № 3494:

відпустка без збереження зарплати за ст. 25 (зокрема і за новим п. 20) Закону про відпустки – зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку. Не зараховується до вказаного відпускного стажу періоди неоплачуваних відпусток для догляду за дитиною до 6, 16 і 18 років, про яких вказано у ст. 25 Закону про відпустки;
відпустка без збереження зарплати через сімейні обставини (ст. 26 Закону про відпустки) – період цієї відпустки до набрання чинності Закону № 3494 зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, період відпустки після набрання чинності Закону № 3494 – не зараховується до відпускного стажу;
відпустка без збереження зарплати через воєнний стан (ч. 3 ст. 12 Закону № 2136) – період цієї відпустки до набрання чинності Закону № 3494 зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, період відпустки після набрання чинності Закону № 3494 – не зараховується до відпускного стажу;
відпустка без збереження зарплати через воєнний стан працівникам, які мають статус ВПО, перебувають за кордоном (ч. 4 ст. 12 Закону № 2136) – не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку;
відпустка без збереження зарплати через карантин (надавалася до 30 червня 2023 року на підставі ст. 26 Закону про відпустки) – зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку у повному обсязі;
відпустка без збереження зарплати на час загрози поширення епідемії, пандемії, необхідності самоізоляції працівника у випадках, встановлених законодавством, та/або у разі виникнення загрози збройної агресії проти України, надзвичайної ситуації техногенного, природного чи іншого характеру (ч. 3 ст. 26 Закону про відпустки) – не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку у повному обсязі.

Ситуації із визначення тривалості щорічної основної відпустки

З урахуванням вищевикладених моментів (не)зарахування періоду відпусток без збереження зарплати через воєнний стан (ч. 3 ст. 12 Закону № 2136) та через сімейні обставини до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку, маємо на практиці дві основні ситуації через набрання чинності Закону № 3494.

Ситуація 1. Відпустка без збереження зарплати через воєнний стан або сімейні обставини надана у повному обсязі до набрання чинності Закону № 3494. У такому разі весь період цієї неоплачуваної відпустки зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку. Пропорційні розрахунки для визначення днів щорічної основної відпустки за робочий рік, на який прийшлися відпустка без збереження зарплати через воєнний стан або сімейні обставини, проводити не потрібно

Ситуація 2. Відпустка без збереження зарплати через воєнний стан або сімейні обставини надана після набрання чинності Закону № 3494 у повному обсязі. Тривалість неоплачуваної відпустки не зараховується до відпускного стажу. Для визначення днів щорічної основної відпустки за робочий рік, на який прийшлися відпустка без збереження зарплати через воєнний стан або сімейні обставини, проводяться додаткові розрахунки

Ситуація 3. На момент набрання чинності Закону № 3494 працівник перебуває у відпустці без збереження зарплати через воєнний стан або сімейні обставини. У такому разі період (відштовхуємося саме від періоду, а не оформлення) неоплачуваної відпустки: до набрання чинності Закону № 3494 – зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку; після набрання чинності Закону № 3494 – не зараховується до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку

Висновки

З набранням чинності Закону № 3494 тривалість відпустки без збереження зарплати через сімейні обставини збільшиться з 15 до 30 календарних днів, а також додаються нові підстави для надання неоплачуваної відпустки – зокрема, через збройну агресію та працівникам після повернення з військової служби.
Після набрання чинності Закону № 3494 до стажу, що дає право на щорічну основну відпустку не зараховується період відпустки без збереження зарплати через воєнний стан за ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 та через сімейні обставини.

Нормативно-правове забезпечення

КЗпП – Кодекс законів про працю від 10.12.1971.

Закон про відпустки – Закон України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки».

Закон № 2136 – Закон України від 15.03.2022 № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Закон № 3494 – Закон України від 22.11.2023 № 3494-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впорядкування надання та використання відпусток, а також інших питань».

Людмила СМЕРДОВА, головний редактор kadroland

« повернутися